Хронічний ентерит: причини виникнення, профілактика і лікування хронічного ентериту

 Хронічний ентерит - поліетіологічне захворювання тонкого кишечника, що виявляється порушенням функцій тонкого кишечника, в першу чергу, травної та всмоктувальної. При хронічному ентериті поряд із запальними процесами присутні виражені дистрофічні зміни, порушується регенерація (відновлення) слизової оболонки, розвивається її атрофія. Причини хронічного ентериту Причини розвитку хронічного ентериту: перенесені гострі кишкові інфекції (основні збудники - сальмонели, кампілобактерії, стафілококи, дизентерійна паличка, протей, ентеровіруси), глистная і протозойная інвазії (широкий лентец, аскариди, лямблії); аліментарні порушення (переїдання, харчування всухом'ятку, вживання бідної вітамінами їжі, зловживання гострими і пряними стравами); надходження в організм лікарських і токсичних речовин (нестероїдних протизапальних засобів, цитостатичних препаратів, глюкокортикоїдів, ртуті та миш'яку); харчова алергія (особливо на рибу, яйця, коров'яче молоко, шоколад); зловживання спиртними напоями; вплив іонізуючого випромінювання (як побічна реакція лікування онкологічних захворювань малого таза та черевної порожнини); недостатність великого дуоденального сосочка і ілеоцекального клапана; аномалії розвитку кишечника (вроджені зміни форми тонкого кишечника, мегаколон); перенесені операції шлунково-кишкового тракту (резекція шлунка, кишечника, накладення гастроентероанастомоза, ваготомия); ішемічні зміни в стінці тонкого кишечника. Вторинний хронічний ентерит розвивається на тлі захворювань внутрішніх органів: хвороб органів травлення (цироз печінки, хвороби підшлункової залози, виразкова хвороба шлунка та 12-палої кишки); системних захворювань сполучної тканини; захворювань нирок, що призводять до розвитку хронічної ниркової недостатності; дерматологічних патологій (псоріаз, екзема); імунодефіцитних захворювань; ендокринних хвороб (цукровий діабет, тиреотоксикоз); захворювань органів дихання. Результати об'єктивного дослідження При огляді язик обкладений сірувато-білим нальотом, визначається здуття живота, особливо в центральних відділах. При пальпації (промацуванні) відділів кишечника (сліпої кишки і кінцевого відрізка клубової кишки) виявляється гучне бурчання. Результати лабораторних та інструментальних методів дослідження при хронічному ентериті У загальному аналізі крові може визначатися залізодефіцитна і (або) В12-дефіцитна анемія. При біохімічному аналізі крові діагностують зниження рівня загального білка, альбуміну, заліза, кальцію, натрію; якщо розвивається реактивний гепатит - виявляють підвищення рівня білірубіну, холестерину, Ал АТ. Для визначення ендокринних порушень проводять дослідження відповідних гормонів: при підозрі на гіпотиреоз визначають рівень трийодтироніну і тироксину, при гіпоталамо-гіпофізарної недостатності - соматотропін, гонадотропіни, тиреотропін, кортикотропін. При копрологіческом аналізі визначають наступні відхилення від норми: поліфекалією - збільшення кількості калу; стеаторею - визначення у великій кількості жирних кислот; креаторів - неперетравлені м'язові волокна в калі; амілорею - неперетравлений крохмаль; при бродильної диспепсії кал стає пінистим, в ньому визначаються бульбашки газу; на порушення перетравлення вуглеводів вказує кисла реакція калу. При бактеріологічному дослідженні калу визначається дисбактеріоз. Також для діагностики всмоктувальної функції кишечника проводять деякі проби: проба з Д-ксилозою допомагає оцінити функціональну здатність початкового відділу тонкого кишечника; проба з лактозою - індикатор порушень розщеплення і всмоктування лактози; проба з калію йодидом дозволяє оцінити процес всмоктування солей. Рухова активність кишечника оцінюється шляхом визначення переміщення рентгеноконтрастної речовини барію сульфату по травному тракту. Оцінити травну функцію тонкого кишечника можна за допомогою визначення активності лужної фосфатази і Ентерокиназа в кишковому соку і калі. Одним з основних діагностичних методів при хронічному ентериті є рентгенологічне дослідження. Характерні рентгенологічні ознаки хронічного запалення тонкого кишечника: нерівномірне потовщення, деформування рельєфу слизової оболонки, згладженість складок; скупчення рідини і газу; посилення моторики тонкого кишечника. При спірних випадках, а також для забору матеріалу слизової оболонки тонкого кишечника проводять ендоскопічне дослідження. Лікування хронічного ентериту При хронічному ентериті в раціоні повинні бути присутніми нежирне м'ясо, сир, віддають перевагу багатої білком їжі (2/3 білка в раціоні має припадати на частку тваринних білків), вітамінами і мінералами. Разом з тим, необхідно, щоб в організм надходили парентерально або перорально вітамінні препарати (аскорбінова кислота, нікотинова кислота, тіамін), препарати заліза (ферроплекс). При загостренні хронічного ентериту призначають антибактеріальні засоби. Вибір препарату залежить від виду збудника, який визначається при мікробіологічному дослідженні. При вираженій втрати маси тіла хворим парентерально вводять білкові препарати (суміш амінокислот, плазму). Гипокальциемию і гипокалиемию ліквідують шляхом внутрішньовенного введення панангина і кальцію глюконату разом з розчином глюкози. При вираженому проносі призначають антидиарейні засоби (лоперамід, настій вільхових шишок, чорної смородини, гранатових корок, дубової кори). Для поліпшення травлення застосовують ферментні препарати (фестал, панкреатин). Профілактика хронічного ентериту Профілактика розвитку хронічного ентериту повинна бути спрямована на усунення факторів, дратівливо впливають на слизову оболонку тонкого кишечника. Необхідно своєчасно лікувати кишкові інфекції під контролем лікаря (а не займатися самолікуванням), також потрібно врегулювати режим харчування, праці та відпочинку. Читайте також: симптоми, клініка і класифікація хронічного ентериту.