Етмоідіт, гострий та хронічний: причини, симптоми і лікування

 Етмоїдит - запалення клітин гратчастого лабіринту. Залежно від тривалості захворювання, клінічної картини виділяють гострий і хронічний етмоїдит. Гострий етмоїдит Гострий етмоїдит найчастіше розвивається після грипу, гострого риніту, нерідко поєднується з гострим запаленням інших придаткових пазух. У дітей гострий етмоїдит може розвиватися після скарлатини, кору чи інших дитячих інфекцій. Симптоми гострого етмоїдити Основні скарги, які турбують хворих гострим етмоїдитом - підвищення температури тіла, головний біль і місцева болючість в області внутрішнього кута ока і кореня носа, яка посилюється при пальпації. Пацієнти можуть скаржитися на рясні слизисто-гнійні або гнійні виділення, відчуття закладеності носа, погіршення або повна відсутність нюху. При огляді порожнини носа визначається набряк і почервоніння слизової оболонки носа в області середньої носової раковини, середнього носового ходу, скупчення гною у верхній і середній носових ходах. Особливість гострих етмоїдитом - швидке поширення інфекції на кістку, виникнення свищів і абсцесів у внутрішнього кута орбіти. У дитячому віці при грипозний або скарлатинозного етмоїдиті може утворюватися закритий гнійник в області клітин гратчастого лабіринту (закрита емпієма), який призводить до появи деформації в області внутрішньої стінки очниці і порожнини носа. Розвиток такого гнійника небезпечно проривом гною в клітковину очниці. Тоді до вищеперелічених симптомів приєднується сильний біль в очниці, екзофтальм і відхилення очного яблука назовні, різке підвищення температури тіла. Крім того, закрита емпієма може ускладнюватися проривом гною в порожнину черепа. Лікування гострого етмоїдити У лікуванні гострого етмоїдити віддають перевагу консервативним методам. У порожнину носа вливають судинозвужувальні краплі. Можуть застосовувати УВЧ або СВЧ струми з судинозвужувальними препаратами на область гратчастоголабіринту. При вираженому підвищенні температури тіла призначають антибіотики (амоксиклав, сумамед). При розвитку закритою емпієми або очноямкового ускладнення необхідно хірургічне втручання. Полягає воно в розтині клітин гратчастого лабіринту і гнійника в очниці. Хронічний етмоїдит Часто хронічний етмоїдит є продовженням гострого процесу. Також до розвитку захворювання можуть призводити гострий чи хронічний гайморит, фронтит, сфеноїдит. Хронічний етмоїдит рідко виступає в ролі самостійного захворювання, набагато частіше він поєднується із запаленням інших придаткових пазух носа. Форми хронічного етмоїдити: катарально-серозна; катарально-гнійна; гіперпластична. Симптоми хронічного етмоїдити У період ремісії хворі можуть не відчувати жодних симптомів. Іноді може виникати біль в області перенісся, кореня носа, головний біль, може розвиватися зниження нюху. Характер виділень з носової порожнини залежить від форми захворювання: при катарально-серозної відокремлюване рясне, світле, при гнійної - мізерне, при підсиханні утворюються скориночки. При загостренні хронічного етмоїдити клінічна картина нагадує гострий етмоїдит. При огляді носової порожнини під середньою раковиною виявляється слизові або слизово-гнійне виділення. У середніх і верхніх відділах носа можуть локалізуватися поліпи. Ці утворення мають гладку поверхню, блідо-рожевий, світлий або сірий колір. Кількість поліпів індивідуально - від 1-2 великих до безлічі дрібних. При хронічному етмоїдиті можливий розвиток емпієми. Запідозрити дане ускладнення можна по різкого порушення носового дихання, зовнішньої деформації очниці або носа. Лікування хронічного етмоїдити Лікування хронічного неускладненого етмоїдити, що не супроводжується поліпозом, консервативне. Застосовують судинозвужувальні, антибактеріальні засоби. При неефективності консервативного лікування, наявності ускладнень розкривають клітини гратчастого лабіринту, проводять поліпотоміі (видаляють поліпи).